Коберник Галина Іванівна Субота, 18.11.2017, 07:25
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої файли [32]
Пошук
Головна » Файли » Мої файли

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИКИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ СПІЛЬНОЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
17.11.2011, 10:49

Тетяна Дорошенко

 

ПІДГОТОВКА  МАЙБУТНЬОГО  ВЧИТЕЛЯ  МУЗИКИ  ДО  ОРГАНІЗАЦІЇ  СПІЛЬНОЇ  НАВЧАЛЬНОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ  МОЛОДШИХ  ШКОЛЯРІВ

 

       Розвиток науки і техніки сприяв появі нових форм навчальної комунікації, новітнім методам розв’язання освітніх завдань. З огляду на це роль учителя як авторитарного транслятора готових ідей змінилася на коригування ним інтелектуального й творчого потенціалу учнів. Водночас відбувається еволюція змісту, форм і методів навчання, яка спонукає до розробок і впровадження нових освітніх технологій. Серед них найперспективнішою видається інтерактивна технологія. Адже завдяки їй учень стає активним учасником процесу навчання. Професіонал у галузі освіти має глибоко усвідомлювати місце та роль позитивної взаємодії тих, хто є учасниками освітнього процесу як засобу самореалізації, самовдосконалення, саморозвитку, самоствердження.

       Актуальність дослідження полягає в необхідності підвищення духовної культури молодого покоління в умовах загальноосвітньої школи, підготовки спеціалістів, які могли б вирішувати проблему виховання нової генерації людей, здатних до продуктивної взаємодії й співпраці. Саме в спільній навчальній діяльності учнів відбувається становлення кожного з них як повноцінного суб’єкта навчання.

       Реалізація окреслених завдань висуває нові вимоги до змісту професійної підготовки вчителя, зокрема його професійної компетентності щодо використання освітніх технологій, інтерактивних форм та методів навчання, спрямованих на навчання учнів співпраці.

       Аналіз сучасного стану художньо-естетичної освіти учнів засвідчує існуючі складності в організації спільної навчальної діяльності учнів на уроках музики в загальноосвітній школі. В умовах професійної підготовки майбутніх учителів музики існує ряд суперечностей, зокрема: між зростаючими вимогами професійної культури вчителів і належною готовністю до організації спільної навчальної діяльності учнів; між усвідомленням студентами важливості організації спільної діяльності учнів та недостатнім досвідом її реалізації.

       Як зазначається в дослідженні Т.Г.Борисенко [ 2 ], проблема взаємодії у спільній діяльності має давню традицію в соціальній педагогіці та психології (Л.Авраменко, Г.Андрєєва, Л.Міщик та ін.). Вона вирішувалася в аспекті дослідження малих груп, колективу (К.Абульханова-Славська, А.Петровський та ін.). На думку дослідників, спільна діяльність виступає важливою умовою формування в особистості моральних якостей, чинником оптимізації, підвищення продуктивності самої діяльності.

       Для засвоєння прийомів доцільної організації навчальної діяльності найбільш сприятливим є молодший шкільний вік. Дитина цього віку входить в нову для неї діяльність – навчальну, яка стає провідною: в її процесі відбувається формування основних психічних процесів і якостей особистості, формуються такі новоутворення, як довільність, внутрішній план дій і рефлексія, які надають дитині можливість здійснювати регуляцію своєї діяльності та поведінки на певному рівні активності й самостійності. Як стверджують науковці (Л.Виготський, Л.Божович, В.Данилова, М.Лейтес, С.Рубінштейн), молодші школярі вміють оцінювати власні й чужі думки, виявляти різні підходи до вирішення проблем, обгрунтовувати свою точку зору, тобто виявляють готовність до спільної діяльності.      

       Особливості спільної діяльності вчителя й учнів на уроці та в позашкільній роботі розглядаються в працях О.Білої, І.Гапійчук, Л.Коваль та ін.

       Педагоги-музиканти обговорюють питання щодо найбільш ефективних методів, прийомів виховання особистості учня засобами естетичного, морального й духовного в музичному мистецтві (Е.Абдуллін, Ю.Алієв, О.Рудницька); висвітлюються питання методики музичного виховання в окремих видах музичної діяльності школярів (О.Апраксіна, В.Бєлобородова, О.Ростовський). Педагогічні умови забезпечення співпраці вчителя й учнів на уроках музики визначено в дослідженнях Е.Печерської, Т.Кононенко.

       Водночас, дослідники переважно зосереджують увагу на формах взаємодії вчителя й учнів, однак підготовка майбутніх учителів до організації спільної навчальної діяльності учнів, зокрема молодших школярів, на уроках музики досліджувалась недостатньо.

       Мета статті – визначення сутності й необхідності спільної навчальної діяльності молодших школярів у сучасних умовах загальноосвітньої школи, виявлення особливостей підготовки майбутніх учителів музики до організації такої діяльності.

       Завдання вчителя на сучасному етапі розвитку школи полягає у створенні умов для реалізації творчого потенціалу кожної дитини. Не є новим у педагогіці положення про суттєвий вплив на результативність навчального процесу характеру взаємовідносин між його учасниками. Процес навчання складається з діяльності вчителя і діяльності учня або колективу учнів і має двобічний характер, тобто неможливий без їхньої дидактичної єдності.

        Цілісну систему навчальної діяльності учнів на уроці становлять фронтальна, індивідуальна та групова діяльність. У фронтальному навчанні весь клас працює над одним навчальним завданням під безпосереднім керівництвом учителя, який організовує клас на роботу в єдиному темпі. Проте у фронтальній роботі надзвичайно складно забезпечити високу активність усіх учнів, тому що вчитель, як правило, орієнтується на рівень середніх учнів. Розглядаючи фронтальну роботу, не можна не наголосити на її обмежених можливостях реалізації навчального спілкування школярів. Воно можливе лише з дозволу вчителя, за його ініціативою.

       В індивідуальній роботі кожний учень працює самостійно, темп його роботи визначається ступенем цілеспрямованості, розвитку інтересів, нахилів. Темп роботи залежить від підготовленості і можливостей учнів. Індивідуальній навчальній діяльності не властива безпосередня взаємодія учнів, а контакти з учителем обмежені та нетривалі. В процесі такої роботи мала ефективність розвитку умінь і навичок навчальної самостійної роботи.

       Усі недоліки фронтальної та індивідуальної діяльності вдало компенсує групова. На думку більшості сучасних педагогів, групова навчальна діяльність – це форма організації навчання у малих групах учнів, об’єднаних загальною навчальною метою при опосередкованому керівництві вчителя, в якій присутня співпраця між учнями. Групова навчальна діяльність на відміну від фронтальної та індивідуальної, не ізолює учнів один від одного, а навпаки, дає змогу реалізувати природне прагнення до спілкування, взаємодопомоги і співпраці [ 3 ].

       Групова навчальна діяльність висуває перед вчителем важливе завдання – розвивати в учнів уміння співпрацювати, діяти спільно. Забезпечення цієї мети пов’язане з умінням учителя організовувати спільну навчальну діяльність учнів. Це сприяє гуманізації стосунків в учнів.

       У психолого-педагогічній літературі останніх років велика увага приділяється дослідженню умінь педагога налагодити конструктивне співробітництво в освітньому процесі. Так, багатьма авторами (К.Роджерс, Ш.А.Амонашвілі, В.О.Сухомлинський та інші) в основу дослідження питань педагогічної взаємодії покладено принцип гуманістичної педагогіки й психології.

       К.Роджерс головне завдання педагога вбачає в умінні створити відповідну емоційну й інтелектуальну атмосферу в класі, стимулювати процес учіння, посилювати пізнавальну активність і позитивні мотиви учіння.

       Гуманістична позиція Ш.А.Амонашвілі полягала у прийнятті дитини такою, якою вона вже є, включенні у своє з нею спілкування її життя в усіх його проявах. І це має відбуватися не тільки у позаурочний час, але й під час уроків, де формуються життєво важливі для учнів цінності, усвідомлені відношення, особистісні установки на життя [ 1, с.194 ].

       Педагогічна взаємодія набуває дієвості, якщо технічні прийоми, які використовує вчитель, сповнені високих прагнень гуманістичного відношення до школярів і спрямовані на розвиток їхньої особистості. Визначаючи навчально-виховний процес як „багатогранний процес постійного духовного збагачення й оновлення”, В.О.Сухомлинський підкреслював, що не можна зводити педагогічний процес лише до педагогічного впливу вчителя на учнів [7].

       Висвітлюючи педагогічну взаємодію в системі „учитель-учень” з різних позицій учені-педагоги висловлюють думку про те, що в основу організації педагогічного процесу має бути покладена ідея гуманістичного підходу до дитини, ідея педагогічної взаємодії й співробітництва, взаємної активності педагогів і вихованців.

       Грунтуючись на твердженнях Б.Г.Ананьєва про те, що навчання є перш за все спілкуванням, комунікацією та В.В.Кан-Каліка, який вказував, що найсучасніші методи виховного впливу „працюватимуть” тільки тоді, коли будуть забезпечені комунікативно, можна зробити висновок про важливість і необхідність формування у майбутніх учителів музики комунікативних умінь, які можна визначити як уміння спілкуватися, слухати, знаходити контакт, творчо діяти у варіативно-мінливих умовах різноманітних педагогічних ситуацій.

       Урок музики передбачає різноманітну палітру взаємовідносин: між музикою, учителем й учнями; між учителем й учнями; між дітьми в колективних формах діяльності. Майбутній учитель повинен забезпечувати взаємний контакт та необхідні взаємовідносини, які можна визначити як спільну творчу діяльність учнів й учителя, спрямовану на розкриття життєвого змісту музики.      

        В.Ф.Шаталов формулює такі принципи організації спілкування: активність процесу педагогічного спілкування, співтворчість; розширення обсягів і видів спілкування; інтенсивність спілкування, що виявляється в динаміці насиченості; психологічний комфорт, який забезпечує саморозкриття особистості дитини; створення індивідуальної програми спілкування зі школярами; педагогічне співробітництво педагога і дітей.

       На основі аналізу сучасної педагогічної теорії щодо проблем спільної навчальної діяльності Т.Г.Борисенко визначає спільну навчальну діяльність учнів на уроках музики як особливу форму організації вчителем процесу шкільного навчання, основою котрої є активна взаємодія та взаєморозуміння її учасників, що опосередковані досвідом навчальної діяльності учнів і спрямовані на досягнення спільної мети [  2 ].

       Науковці, досліджуючи процес підготовки майбутнього вчителя у вищій школі, визначають його ефективність за певною моделлю підготовки. Професійна компетентність майбутнього вчителя – це узагальнюючий показник його теоретичної і практичної підготовленості до виконання професійної діяльності, пов’язаної з вихованням і навчанням іншої людини. Професійна компетентність майбутнього вчителя музики щодо організації і проведення спільної навчальної діяльності учнів – окрема складова його загальної професійної компетентності, яка конкретизує його теоретичну і практичну підготовленість щодо розв’язання питань, пов’язаних з організацією означеної діяльності в умовах шкільного уроку музики. Процес формування цієї компетентності передбачає, на думку Т.Г.Борисенко [ 2 ], дотримання таких педагогічних умов:

-         ознайомлення майбутніх учителів зі змістом основних форм і засобами організації спільної навчальної діяльності учнів на уроці музики, набуття навичок та умінь організації такого виду діяльності учнів шляхом особистого напрацьовування досвіду на практиці;

-         формування у майбутніх учителів зацікавленого ставлення до організації спільної навчальної діяльності учнів;

-         оволодіння майбутніми вчителями способами та методами поетапної організації спільної навчальної діяльності учнів на уроках музики;

-         створення навчально-виховного середовища, спрямованого на формування у студентів здатності до рефлексії, стимулювання творчої активності майбутнього вчителя у ході підготовки до організації спільної навчальної діяльності учнів.

       З метою набуття студентами вміннями й навичками організації спільної навчальної діяльності молодших школярів необхідно наблизити їх навчання до реальних ситуацій уроку музики. Природною та необхідною буде така організація навчально-виховного процесу, коли кожен студент не лише навчається, але й вчиться навчатися і, навчаючись, допомагає своїм колегам в оволодінні знаннями, уміннями та навичками, з урахуванням бажань та реальних здібностей кожного. Викладач при цьому втрачає своє монопольне положення володаря і транслятора знань, а навчально-виховний процес перетворюється у сумісну діяльність його учасників, де викладач виступає в ролі „диригента”.

       Навчання студентів має грунтуватися на діалогічному підході, що передбачає суб’єкт-суб’єктну взаємодію учасників педагогічного процесу, їх самоактуалізацію і самоорієнтацію. Викладач не протиставляє себе студентам, а займає з ними рівноправну позицію, залишаючи за собою право керувати способами взаємодії. Він дає можливість студентам бути активними суб’єктами навчальної діяльності, що сприяє практичній реалізації їх прагнення до саморозвитку та самоствердження.

       Якнайефективніше сприяють цьому методи інтерактивного навчання, що останнім часом розробляються та впроваджуються у навчально-виховний процес. Завдяки закладеним в їх суть самостійній діяльності та груповій взаємодії вони є ефективними та перспективними. Інтерактивне навчання – це найперше діалогове навчання, під час якого здійснюється взаємодія між суб’єктами процесу. Процес научіння за методикою інтерактивного навчання відбувається у спільній діяльності.      

       Для здійснення методики інтерактивного навчання педагог, на думку В.Н.Соколова, має володіти такими уміннями: організувати таке дослідження завдання, яке сприймається учнем як власна ініціатива; цілеспрямовано організовувати для учнів навчальні ситуації, які спонукають їх до інтеграції зусиль; створювати навчальну атмосферу в класі і дозувати свою допомогу учням; розв’язувати нестандартні навчальні й міжособистісні ситуації, розглядаючи педагогічну взаємодію як вплив реакцій тих, хто навчається під керуванням педагога; зберігаючи свій науковий авторитет, допомагати учням не потрапляти під його залежність, яка скасовує їхню мислительну діяльність, а зберігати самостійність в інтелектуальній поведінці [   5  ].

       Удосконалення професійної підготовки майбутнього вчителя передбачає впровадження в навчально-виховний процес конкретних методів, прийомів нових освітніх технологій навчання. Однією з таких є технологія інтерактивного навчання у малих групах. Поняттям „мала група”, як правило, позначається відносно стійка, невелика за чисельністю група, члени якої знаходяться у безпосередній взаємодії один з одним, що призводить до виникнення емоційних зв’язків, а також специфічних міжособистісних цінностей і норм [ 6, с.59 ]. Реалізації цієї технології на уроках музики сприятиме опанування майбутніми вчителями методами соціо-ігрової педагогіки. Соціо-ігровий метод, розвиваючи гру дидактичну, відкрив шлях до отримання якісно нових результатів, а саме – показав можливість поряд із навчанням формувати навички групової соціалізації учнів.

       Соціо-ігрова педагогіка сформувалася в „новітній” педагогіці в період пошуку нових ефективних форм та методів навчання наприкінці 80-х років минулого століття як нова форма організації навчання, яка грунтується на взаємодії учнів у мікроколективах, а також взаємодії мікрогруп між собою через гру. Сутність методів соціо-ігрової педагогіки полягає в тому, що мету навчання автори вбачають не лише в засвоєнні знань, а й у напрацюванні дітьми активних форм життєдіяльності, у пізнанні й утвердженні учнями їх власної особистості; завдання досягаються шляхом організації уроку як гри-„життя” між мікрогрупами; встановлюється принцип рівноправності дорослого та дитини (педагог має бути захоплений процесом навчання, готовий з усіма сміятися, засмучуватися, хвилюватися, помилятися, виправлятися тощо); роль педагога-судді змінюється на роль педагога-порадника; дотримується принцип використання дитиною знань, накопичених минулим життєвим досвідом, і заохочення такого способу навчання вчителем; будь-які дитячі завдання – обговорити, прочитати, порахувати, визначити, виявити, запам’ятати тощо – виконуються в атмосфері взаєморозуміння (наперед обумовлюється „право” на помилку). Гасло цієї педагогіки: „Ми не вчимо, а налагоджуємо ситуації, коли їх учасникам хочеться довіряти один одному і своєму власному досвіду, в результаті чого виникає ефект добровільного навчання, тренування й настанови”. Соціо-ігрова педагогіка є педагогікою нового типу, оскільки розвиває й утверджує ідеї переходу від педагогіки вимог до педагогіки стосунків, учить вчителя сприймати учнів не як об’єкт, а як суб’єкт навчання й виховання [  4 ].

       Освоєння прийомів соціо-ігрової педагогіки в процесі підготовки майбутніх учителів музики вимагає пошуку оптимальних методів та відбору найдоцільніших завдань під час вивчення музично-теоретичних дисциплін, веде до засвоєння матеріалу на якісно новому рівні, виробляє навички організації спільної навчальної діяльності молодших школярів на уроках музики.

       Таким чином, удосконалення професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів музики передбачає набуття ними знань та напрацювання досвіду організації спільної навчальної діяльності учнів, що відповідає новим вимогам до професійних якостей нової генерації майбутніх учителів XXI століття.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.                       Амонашвили Ш.А. Гуманно-личностный подход к детям / Ш.А.Амонашвили. – М., 1998. – 544 с.

2.                       Борисенко Т.Г. Підготовка майбутнього вчителя музики до організації спільної навчальної діяльності учнів: автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.04 / Т.Г.Борисенко; Кіровогр. держ. пед. ун-т ім. В.Винниченка. – Кіровоград, 2006. – 20 с.

3.                       Дудник Н. Організація групової діяльності школярів / Н.Дудник // Збірник наук. праць ДДПУ. Педагогіка. Вип. 19. – Дрогобич: Науково-видавничий центр ДДПУ імені Івана Франка, 2009. – 135 с.

4.                       Куцан О. Соціо-ігрові методи як спосіб проводити уроки музики цікаво / О.Куцан // Мистецтво та освіта. – 2010. - №1. – С.19-25.

5.                       Соколов В.Н. Педагогические взаимодействия в эвристическом обучении: автореф. дис. … д-ра пед. наук:     / В.Н.Соколов. – М., 1997.

6.                       Социологический энциклопедический словарь / Ред. Г.В.Осипов. – М., 1998.

7.                       Сухомлинский В.А. О воспитании. / В.А.Сухомлинский. – М.: Политиздат, 1982. – 270 с.

 

Тетяна Дорошенко

Підготовка майбутнього вчителя музики до організації спільної навчальної діяльності молодших школярів

У статті визначаються сутність й необхідність спільної навчальної діяльності молодших школярів у сучасних умовах загальноосвітньої школи, виявляються особливості підготовки майбутніх учителів музики до організації такої діяльності.

Ключові слова: інтерактивні методи і форми навчання, спільна навчальна діяльність,  майбутні вчителі музики, молодші школярі.

 

Татьяна Дорошенко

Подготовка будущего учителя музыки к организации совместной учебной деятельности младших школьников

В статье определяются суть и необходимость совместной учебной деятельности младших школьников в современных условиях общеобразовательной школы, выявляются особенности подготовки будущих учителей музыки к организации такой деятельности.

Ключевые слова: интерактивные методы и формы обучения, совместная учебная деятельность, будущие учителя музыки, младшие школьники.

 

Tetyana  Doroshenko

Future Music Teacher’s Preparation for Organizing Young Learners’ Common Training Activities

In the article the essence and necessity of young learners’ common training activities under contemporary circumstances of comprehensive school are determined, the peculiarities of future music teachers’ preparation for organizing such an activity are revealed.

Key words: interactive methods and forms of training, common training activities, future music teachers, young learners.
Категорія: Мої файли | Додав: reflekt
Переглядів: 2077 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz