Валерій Петрович

ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ

У ФАХОВОМУ ВДОСКОНАЛЕННІ СОЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВ

ІЗ ПИТАНЬ СПРИЯННЯ ПОКРАЩЕННЮ ЗДОРОВ’Я УЧНІВ

Завданням сучасної освіти є ефективне перенесення знань у свідомість користувачів і розвиток уміння успішно їх застосувати у всіх сферах життя. Його ефективна реалізація спрямовує інтерес педагогів на освоєння інноваційних форм та методів навчання, заснованих на діяльнісних та діалогових формах пізнання. Ефективна освіта з питань здоров’я, як один із пріоритетів сучасної гуманітарної політики, може покращити здоров’я та добробут людини, сім’ї, громади й суспільства загалом та надає значні економічні вигоди. Відповідна фахова підготовка спеціалістів до діяльності зі сприяння здоров’ю дітей та молоді, передбачає, що вони у своїй професійній праці повинні: володіти відповідним змістом, методами формування знань, уявлень і понять про здоров’я, організацію сприятливого середовища; усвідомлювати й практично реалізувати положення концепції сприяння покращенню здоров’я; застосовувати інтерактивні методи навчання у здоров’я-зберігаючому контексті (концептуальна, змістова, технологічна готовність).

Проблему післядипломної освіти соціальних педагогів частково відображено у дослідженнях І. Звєрєвої, Л. Міщик, В. Поліщук, С. Харченко та інших. Особливості використання активного та інтерактивного навчання у процесі фахового вдосконалення та розвитку професійної компетентності розглядаються в роботах А. Вербицького, В. Кузьменка, В. Лозової, Н. Мойсеюк, Т. Паніної, Н. Софій, П. Щедровицького. Концептуальні засади сприяння покращенню здоров’я викладені в низці міжнародних документів – Оттавській Хартії (1986), Всесвітній Декларації з охорони здоров’я „Здоров’я для всіх у XXI столітті” (1998), Бангкокській Хартії (2005). Питаннями підготовки фахівців соціально-педагогічної сфери до діяльності зі сприяння здоров’ю дітей та молоді у вітчизняному науковому просторі займаються Н. Заверико, Н. Зимівець, C. Омельченко та ін. Однак спеціальних досліджень, які б стосувалися використання інтерактивних методик у підготовці цієї категорії працівників до діяльності зі сприяння здоров’ю в системі підвищення кваліфікації, нами не виявлено, хоча фахове вдосконалення для соціальних педагогів має принципове значення в зростанні їх професійної компетентності.

Метою статті є розкриття специфіки використання методів та форм інтерактивного навчання у процесі професійної підготовки фахівців у сфері соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю з питань збереження та зміцнення здоров’я, надання рекомендацій щодо їх використання в системі підвищення кваліфікації цієї категорії педагогічних працівників.

Інтерактивне навчання – це спосіб пізнання, що здійснюється у формах спільної діяльності тих, хто навчається: всі учасники освітнього процесу взаємодіють один із одним, обмінюються інформацією, спільно вирішують проблеми, моделюють ситуації, оцінюють дії колег і свою власну поведінку, занурюються в реальну атмосферу ділового співробітництва щодо вирішення проблеми. Окрім того, інтерактивне навчання ґрунтується „на прямій взаємодії тих, хто навчається з навчальним оточенням, а навчальне середовище виступає як реальність, у якій учасники знаходять для себе сферу досвіду, що засвоюється” [5 ,с. 28].

Існують різні класифікації форм та методів інтерактивного навчання. Російські дослідники Т. Паніна та Л. Вавилова розділяють їх на: дискусійні (діалог, групова дискусія, розбір ситуацій із практики, аналіз ситуацій морального вибору), ігрові (дидактичні та творчі ігри, в т. ч. ділові (управлінські) ігри, рольові ігри, організаційно-діяльнісні ігри) та тренінгові форми проведення занять (комунікативні тренінги, тренінги сенситивності, просвітницькі та освітні тренінги), котрі можуть включати в себе дискусійні та ігрові методи навчання [8, с.12-13].

У роботах українських та польських науковців [4; 5; 9] виділяються як імітаційні методи активного навчання, тобто такі способи та прийоми проведення занять, у яких навчально-пізнавальна діяльність побудована на імітації професійної діяльності, так і неімітаційні (лекції, дискусії, прес-конференції тощо). У свою чергу, імітаційні методи діляться на ігрові та неігрові. До перших відноситься проведення різних ігор, ігрове проектування і т. п., до інших – аналіз конкретних ситуацій, рішення ситуативних задач.

Спробуємо охарактеризувати ті з названих інтерактивних методів, яким надається перевага у процесі фахового вдосконалення соціально-педагогічних працівників.

Метод навчання, заснований на аналізі конкретних ситуацій, який отримав назву від англійського терміну „сase study” і буквально може бути переведений як „вивчення ситуації”, займає особливе місце серед методів активного навчання як найбільш наближений до реальної соціально-педагогічної практики. Аналіз конкретних ситуацій – це глибоке і детальне дослідження реальної або імітованої ситуації, що виконується для того, щоб виявити її окремі і (або) загальні характерні властивості [9, с.39].

До основних ознак цього методу, які визначив вітчизняний вчений Б. Айсмонтас, як от: наявність складного завдання, контрольні запитання по проблемі, розробка групами варіантів рішення та їх обговорення [1, с.92], при використанні його в контексті підготовки соціальних педагогів до професійної діяльності слід додати й наступні: типологізація конкретної ситуації (проблемна, проектна, реальна, умовна); освоєння педагогами схеми аналізу ситуації; відпрацювання навиків групового аналізу проблем і ухвалення рішень; оцінка складності пропонованого рішення.

Організація навчального процесу у формі гри не є альтернативною щодо інших методів. Однак під час їх проведення в учасників формується не лише індивідуальна відповідальність, але й відповідальність за роботу всієї команди, оскільки успіх залежить від узгодженості та взаємодії усіх учасників ігрового поля. Ігри забезпечують досягнення ряду освітніх цілей: 1) стимулювання мотивації й інтересу в сфері предмету вивчення; 2) підтримка і посилення значення отриманої раніше інформації в іншій формі, наприклад: фактів, образу або системного розуміння, взаємозв'язку специфічної ролі зі всією системою; 3) розвиток навиків: критичного мислення і аналізу; ухвалення рішень; взаємодії; комунікації; готовності до спеціальної роботи в майбутньому; 4) зміна установок і соціальних цінностей; сприйняття інтересів інших учасників, їх соціальних ролей; 5) саморозвиток або розвиток завдяки іншим учасникам: усвідомлення рівня власної освіченості, набуття навиків, що були потрібні в грі, лідерських якостей [7, с.149-150].

При використанні організаційно-навчальних ігор (особливістю яких є те, що весь хід гри розкривається перед гравцями і дозволяє їм аналітично ставитися як до власних дій, так і до дій партнерів), слід враховувати наступні принципи навчання дорослих: створення ситуацій, що викликають у гравців підвищений рівень мотивації до навчально-ігрової діяльності при виконанні спеціальних навчально-ігрових дій; принцип „ломки професійних шаблонів діяльності”, що полягає в тому, що організатори протягом всієї гри спеціально пропонують критично обговорити ті дії гравців, у яких останні реалізують професійні стереотипи діяльності [3; 4].

Більш детально у статті ми зупинимось на розкритті потенціалу тренінгу, який дозволяє не тільки удосконалювати професійні знання і навики, але і розвивати загальні здібності, світогляд, змінювати внутрішні установки, підвищувати рівень мотивації, покращувати поведінку, міжособистісну взаємодію учасників.

В широкому змісті, під тренінгом розуміють:

– спеціальну форму організації діяльності, що переслідує конкретні і прогнозовані цілі, котрі можуть бути досягнуті у відносно короткий термін;

– спосіб навчання учасників та розвиток у них необхідних здібностей та якостей, що дозволяють досягти успіху в певному виді діяльності;

– інтенсивне навчання, що досягається спеціальними інтерактивними методами [6, с.47].

Тренінг – це ще й інструмент для формування умінь і навичок, засіб спілкування в довірчій атмосфері і неформальній обстановці, спосіб пізнання себе і навколишнього світу. Оскільки більшість ефективних змін у ставленні й поведінці людей відбувається у груповому, а не в індивідуальному контексті, тому тренінгова форма роботи створює можливість осмислити, усвідомити отриману інформацію, одразу ж зіставити її з діяльністю; пережити на власному досвіді те, про що йдеться [3; 5; 6].

У сучасній практиці формальної та неформальної освіти соціальних педагогів використовують різні види тренінгів залежно від поставленої мети: комунікативні, особистісного росту, соціально-просвітницькі, соціально-психологічні, освітні тощо.

Соціально-просвітницький тренінг розрахований на: надання інформації; оволодіння знаннями; формування умінь, знань і навичок, які сприятимуть усвідомленому вибору варіантів поведінки; розвиток установок, усвідомлення потреб і мотивів; підготовку фахівців, навчання спеціалістів, які працюють з молоддю у сфері освіти, інформаційних технологій тощо. На комунікативному тренінгу група і груповий процес є інструментом для того, щоб учасники навчились вільно спілкуватися із різними людьми і в різних колективах. На тренінгу особистісного росту йде робота над глибинними особистісними установками учасників, направлена на духовний ріст і зміну індивідуумів.

У процесі підвищення кваліфікації педагогів часто використовується соціально-психологічний тренінг, основою якого є флуктуації (перебудови) внутрішньої установки індивіда, які визначають подальшу зміну ставлення як до себе, так і інших. Виконуючи певні тренінгові вправи утверджуються навички та вміння проводити спостереження, визначати реальний стан іншої людини та коригувати свою поведінку в суспільстві [4, с.15].

Ефективність тренінгової роботи досягається при дотриманні наступних принципів: створення ситуації успіху, оскільки переживання успіху можливе, коли учасник зумів подолати себе, спробував нові способи і форми взаємодії з оточуючими; пошук конструктивних, прийнятних рішень соціально-педагогічних проблемних ситуацій; активність кожного учасника тренінгу; орієнтація на розвиток у ході тренінгу здібностей соціального педагога до самоактуалізації, саморегуляції, самоконтролю і самовдосконалення професійного мислення [9, с.76].

Говорячи про включення у зміст фахового вдосконалення соціальних педагогів спецкурсів, семінарів, тренінгів здоров’язберігаючої та здоров’яформуючої спрямованості, які вибудовуються на основі інтерактивних технологій навчання, зазначимо, що навчальні плани традиційних двотижневих курсів не дозволяють значний час відводити питанням підготовки до соціально-педагогічної діяльності, спрямованої саме на сприяння здоров’ю учнів. Утім нами було розроблено та впроваджено в практику формального на неформального підвищення кваліфікації наступні спецкурси „Здоров’я соціального педагога”, „Діяльність освітніх закладів щодо збереження та зміцнення здоров’я дітей”; „Тренінг професійно-особистісного зростання”, семінари-тренінги „Сучасні підходи у сфері громадського здоров’я та його популяризації”, „Навчання здоров’я (у контексті збереження та зміцнення репродуктивного та сексуального здоров’я підлітків)”.

У змісті всіх вище перерахованих освітніх заходів, ми виходили з того, що сприяння покращенню здоров’я трактується як спеціально організований, цілеспрямований, системний процес „надання можливостей людям посилювати контроль за своїм власним здоров’ям та його чинниками і тим самим покращувати його”, що передбачає і організацію та керівництво зі сторони соціуму, і власну активність особистості [2, с. 18, 6, с.13-14].

Ефективне формування здоров’язберігаючих стратегій здійснювалося завдяки семінару-тренінгу „Сучасні підходи у сфері громадського здоров’я та його популяризації”, який був спрямований на: розгляд поняття „громадське здоров’я” та його складових; визначення факторів, що мають вплив на громадське здоров’я; сприяння усвідомленню учасниками взаємозалежності особистого та громадського здоров’я; ознайомлення з практичними моделями сприяння покращенню та популяризації здоров’я; планування особистої участі слухачів у сприянні громадському здоров’ю. Слід зазначити, що основна різниця семінару і семінару-тренінгу, які часто використовуються в процесі підготовки фахівців соціально-педагогічної сфери, полягає в тому, що на семінарі-тренінгові учасники отримують практику, те , чого нема ні в лекціях, ні в книгах – практика і стан, що веде до дії, а це вже те, що дає результат.

Окремо слід сказати про наш досвід підготовки практиків соціально-педагогічної сфери до реалізації освітньо-профілактичної програми „Навчання здоров’я” (у контексті збереження та зміцнення репродуктивного та сексуального здоров’я підлітків), яка впроваджувалась у рамках Українсько-Швейцарської програми „Здоров’я матерії та дитини” в загальноосвітніх закладах 22 районів Вінницької, Волинської, Івано-Франківської областей та АР Крим, а також через відповідний напрям професійної підготовки спеціалістів ЦСССДМ, який був затвердженою Держсоцслужбою України (наказ №64 від 13.12. 2010 р.).

Навчання здоров’я, у контексті сприяння йому, трактується як „спланована послідовна навчальна програма, яку представлено підготовленими спеціалістами (інструкторами) задля підтримки розвитку знань про здоров’я, навичок здорового способу життя та позитивного ставлення до здоров’я [6, с.7]”. Це спроектований, логічний процес, спрямований на покращення поінформованості з питань здоров’я, факторів здоров’я та його зміцнення; забезпечення спроможності людей зробити правильний вибір (самовизначитись із питань здоров’я), набуття ними компетентності. Компетентність із питань здоров’я передбачає пізнавальні й соціальні уміння та навички досягнення благополуччя, мотивацію та здатність людей отримувати доступ до інформації, розуміти й використовувати її так, щоб це сприяло зміцненню та підтримці здоров’я – і індивідуального, і громадського [2].

Тренінг за програмою „Навчання здоров’я” забезпечував підготовку фахівців соціально-педагогічної сфери до проведення в загальноосвітніх школах низки занять для підлітків за програмою тренінг-курсу „Сходинки до твого здоров’я” [6, с.126-340]. Після проходження певної підготовки фахівець із навчання здоров’я має: орієнтуватися у питаннях філософії, психології, педагогіки здоров’я; усвідомлювати й практично реалізувати базові положення концепції сприяння покращенню здоров’я; визначити фактори здоров’я, організовувати оздоровче середовище; володіти теоріями навчання здоров’я, здійснювати проектування, реалізацію, оцінювання просвітницької діяльності; володіти відповідним змістом, технологіями формування знань, уявлень і понять про здоров’я та його розвиток; використовувати інтерактивні методи навчання, технології просвітницької роботи.

Підготовка фахівців до реалізації програми „Навчання здоров’я” здійснюється шляхом відповідної технології. Її алгоритм включає такі етапи: оцінювання ресурсів, можливостей використання програми „Навчання здоров’я” у школі; підготовку ведучих тренінг-курсу для старшокласників (три трьохденні тренінги); роботу підготовлених спеціалістів із групами підлітків; супервізію діяльності підготовлених фахівців із боку консультантів.

На етапі проведення першого триденного тренінгу для спеціалістів, розглядаються такі теми: „Концептуальні основи здоров’я”, „Тренінг як технологія”, „Зміст навчання здоров’я”. Зокрема зміст теми „Концептуальні основи сприяння здоров’ю” розкривається через спеціально розроблені на основі інтерактивних методик вправи: „Для мне бути здоровим означає...”, „Що впливає на здоров’я”, „Відповідальне ставлення – спосіб життя – здоров’я”, „Кроки до благополуччя”, „Категорія здоров’я в контексті концепції сприяння здоров’ю”, „Освіта заради здоров’я”, „Стратегії профілактики”. Зміст теми „Тренінг як технологія” розкривається через вправи „Організація освітнього процесу”, „Методи тренінгу”, „Структура тренінгу”, „Яким має бути ведучий”.

На другому й третьому тренінгах учасники ознайомлюються з програмою тренінгового курсу „Сходинки до твого здоров’я” та відпрацьовують навики проведення занять із блоків „Ти і твоє здоров’я”, „Взаємостосунки, сексуальність і репродуктивне здоров’я”, „Здоров’я – твоя цінність”, проводячи пробні тренінгові заняття під супервізорством досвідчених тренерів.

На наступному етапі технології впровадження послуги „Навчання здоров’ю” підготовлені спеціалісти проводять сімнадцять тренінгових занять із тренінг-курсу для підлітків „Сходинки до твого здоров’я”. Особливе місце в становленні технологічного складника готовності спеціалістів до впровадження програми „Навчання здоров’я” займає супервізія їхньої діяльності, яка є завершальним етапом технології підготовки спеціалістів до реалізації цієї просвітницько-профілактичної програми, і полягає в методичній допомозі фахівцям задля підвищення їх професійної компетентності й визначення зон росту.

Таким чином, використання інтерактивних методів навчання передбачає таке керівництво процесом пізнання, коли створюється сприятливий психологічний клімат, що дозволяє управляти постійним діалоговим процесом, коли використовується така система методик та технологій навчання, яка спрямована головним чином на самостійне оволодіння обсягом знань у процесі активної пізнавальної діяльності. Ефективність використання методів інтерактивного навчання в процесі фахового вдосконалення з питань сприяння здоров’ю оцінюється через: максимальну наближеність до реальної практичної діяльності соціального педагога; колективне вирішення поставлених завдань; можливість нестандартного підходу до аналізу ситуацій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Айсмонтас Б. Б. Теория обучения: схемы и тесты / Б. Б. Айсмонтас  – М.: ВЛАДОС - ПРЕСС, 2002. – 176 с.

2. Глоссарий терминов по вопросам укрепления здоровья. Всемирная организация здоровья. – Женева, 1998. – 48 с.

3.  Инновационные методы обучения в гражданском образовании / Величко В. В., Карпиевич Д. В., Кирилюк Л. К. – 2-е изд. доп.– Минск.: Медисонт, 2001. – 168 с.)

4. Інтерактивні методи навчання: навч. посібник /За заг. ред. П. Шевчука і П. Фенриха. – Щецін, Вид - цтво WSAP, 2005.– 170 с

5. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід роботи / Уклад. О. Пометун, Л. Пироженко. – К. : А.П.Н., 2002. – 136 с.

6. Навчання здоров’я : просвітницька робота з підлітками щодо збереження, розвитку та зміцнення репродуктивного здоров’я : навч. посіб. / Н. В. Зимівець, В. С. Петрович, О. Ю. Закусило. – Луцьк: ВНУ ім. Лесі Українки, 2010. – 360 с.

7. Неверкович С.Д. Игровые методы подготовки кадров: учеб. пособие / С. Д. Неверкович; под. ред. В. В. Давыдова. – М.: Высш. шк.,1995. – 207 с.

8. Панина Т. С. Современные способы активизации обучения : учеб.пособие для студ. высш. учеб. заведений / Т. С. Панина, Л. Н. Вавилова. – 4-е изд., стер. –М.: Издательский центр „Академия”, 2008. – 176 с.

9. Софій Н. З., Кузьменко В. У. Про сто і один метод активного навчання. – К. : Крок за кроком, 2004. – 128 с.

Валерій Петрович

Використання інтерактивного навчання у фаховому вдосконаленні соціальних педагогів із питань сприяння покращенню здоров’я учнів.

У статті охарактеризовані можливості інтерактивного навчання у процесі підвищення кваліфікації соціальних педагогів із питань сприяння здоров’ю учнів.

Ключові слова: соціальний педагог, інтерактивні методи навчання, тренінг, підвищення кваліфікації, сприяння покращенню здоров’я

Валерий Петрович

Использование интерактивного обучения в профессиональном усовершенствовании социальных педагогов по вопросам содействия улучшению здоровья учеников.

В статье охарактеризованы возможности интерактивного обучения в процессе повышения квалификации социальных педагогов по вопросам содействия здоровью учеников.

Ключевые слова: социальный педагог, интерактивные методы обучения, тренинг, повышение квалификации, содействия улучшению здоровья

V.Petrovych

Usage of the method of interactive teaching in the professional advancement of the social pedagogues namely in the sphere of promotion of the gaining in health of the pupils.

The article characterizes opportunities of the interactive teaching in the process of the professional advancement of the social pedagogues namely in the sphere of promotion of the gaining in health of the pupils.

Key words: social pedagogue, interactive methods of teaching, training, professional advancement, promotion of the gaining in health